Якщо є час читати
Побутове знання завжди трималося на близькості. Бабуся показувала онуці, як зав'язувати банку, сусідка через паркан казала, коли садити цибулю, майстер у дворі за пів години пояснював те, чого немає в жодній інструкції. Ця система працювала тисячі років і не потребувала ні книжок, ні перевірки: якщо порада не діяла, її просто переставали переказувати.
Зламалася вона не через інтернет, а через переїзди. Люди роз'їхалися по містах, покоління перестали жити в одному дворі, і ланцюжок обірвався посередині. Тепер тридцятирічна людина гуглить, як вивести пляму від трави, і отримує двадцять статей, написаних тими, хто ніколи цієї плями не виводив.
Ми не намагаємося замінити той старий спосіб — це неможливо. Але записати те, що ще пам'ятаємо, поки є в кого спитати, цілком реально. Половина текстів тут починалася з телефонної розмови з кимось старшим і закінчувалася перевіркою на власній кухні. Там, де перевірка не вдалася, ми так і написали.